Накипіло

Іноді мені здається, що я ненавиджу веб-дизайн. Мені гірко це усвідомлювати, адже стільки роківо віддано цій справі, скільки вивчено і створено, скільки гордості за вдало виконані завдання, за вирішення складних питань, а головне, я завжди пам'ятаю як мені хотілося займатися веб-дизайном, як я його вибрала для себе. Слізно хотілося. Якби мені не потрібні були гроші, я готова була б працювати безкоштовно. Я йшла в веб-дизайн з поліграфії. Поліграфія в Харкові ... як і скрізь, залежить від замовника. На початку 2000-х харківським світом правило Барабашёво і робити потрібно було під замовника. Ми тільки облизувалися, дивлячись на зарубіжні друковані каталоги, а французькі листівки в супермаркетах здавалися чимось інопланетним і виглядали окремим брендом.

Мені хотілося змінити не тільки сферу діяльності - скільки замовника. Я розуміла, що популярність сайтів лише набирає обертів в нашій країні, багато ще побоюються інтернету, а це значить, що людина, яка замовила сайт, як мінімум новатор. По-перше, йому близьки новомодні віяння, а по-друге, він буде і до тебе прислухатися так як мало ще фахівців в цій області, та й громадська думка ще не встигла все зіпсувати.

У поліграфії часто можна було почути від замовника: "Ой, а що це ви тут пусте місце залишили? Я плачу за повнокольоровий друк. На листівці з білим фоном я ні чого не заощаджу, так нехай хоча б гроші відіб'ю. Зафарбуйте білий колір ... Яким? ... Ну який у нас народ любить? ГАГУБОЙ!" Ця фраза васіма мовами звучить однаково, після неї хотілося бігти неважливо куди.
В інтернеті мене захоплював цей мінімалізм, можливість перетворення білого кольору фону в повітряний простір, то яке значення мають відстані між об'єктами, шарм векторної графіки і багато іншого. Що ж змінилося тепер, коли за плечима робота в декількох фірмах, посада Арт-директора і величезне портфоліо?
Переросла?

Переростає я і раніше. Не могла більше півтора років всидіти на одному місці. Я йшла з черговою роботи, як тільки розуміла, що у фірми з'явився свій сегмент ринку (певний тип замовників) і робота перетворювалася в конвеєр. Але я вже 6 років на фрілансі і це прекрасні 6 років. Фриланс дозволяє розпоряджатися своїм часом на 100%, вистачало б на це тільки власної сили волі. За ці 6 років я зібрала невелчике портфоліо по скульптурі. Так що там зібрала? Почнемо з того, що я опанувала цим мистецтвом - це вже не мало. У мене в портфоліо участь в 5-ти конкурсах і 13 виставках. Персональних поки що немає, але до фрилансу не було і цих. У мене зроблений ремонт, чого ходячи на роботу зробити неможливо, не вистачає ні грошей, ні часу, ні сил. У мене є 3 сайта, які я веду і підтримую. Я пишу статті в блог, у мене на це є час. У мене немає справ, які б я роками відкладала в довгий ящик. Може здатися, що всі ці придбання тільки для душі. Саме Так! Саме для душі! А це хіба не найголовніше в житті? Ну ще моєму синові 15 років, в цьому році він закінчив 9 клас і вже визначився з професією. У нього за плечима 6 років таеквон-до і музична школа по класу гітари. Це ніби як теж для душі ...

Я пам'ятаю перші 3 роки фрилансу як благодать, коли я розуміла, що щаслива прямо зараз, ні колись раніше і не сподіваючись на майбутнє, а ось прямо в цю саму хвилину. Я сиджу за прекрасним ЗРУЧНИМ столом (чого не могла добитися ні від одного директора ні на одній фірмі), на прекрасному ортопедичному стільці (чого теж не реально домогтися), дивлюся в ХОРОШИЙ монітор (що теж велика рідкість навіть на дизайнерській фірмі), за вікном вечоріє, з ретро-парку доносяться "Конвалії" в живому виконанні, світить сонечко. У мене немає боргів, куплено все необхідне, щось навіть відкладено, холодильник забитий до відвалу - ну нема чого хотіти, всі потреби задоволені. Я займаюся улюбленою справою, мене люблять замовники. Хіба це не щастя?

Я сама собі менеджер і арт-директор. Я можу вирішити будь-яку суперечку із замовником на свою користь. Знайомлячись з новим клієнтом, я завжди можу довести йому свій високий професіоналізм та рівень самоорганізації. Я пам'ятаю як святкувала кожну з таких перемог, насолоджувалася тим як повага переростає в захоплення і тепер мені це набридло. Не захоплення, зрозуміло, а той факт, що все це весь час доводиться доводити. Тепер, коли за плечима такий досвід, мене просто обурює, коли мені кажуть: "Нам подобається ваше портфоліо і ми хотіли б замовити у вас сайт, але так як ми ще жодного разу з вами не працювали то давайте поки почнемо з візиток. Нам потрібні візитки. Ви робите візитки? А якщо нам сподобається то ми замовимо вам сайт". Напевно, можна зрозуміти людину, яка намагається уникнути ризиків, але я втомилася це розуміти.

Кожна людина чекає, що його численні досягнення переростуть в новий, більш високий статус, коли вже ні кому ні чого не потрібно доводити, коли досить тільки представитися, але на фрилансі такого просто не може бути. Статус фрілансера завжди йшов пліч-о-пліч зі словом "лише", але за 6 років на цій ниві нічого не змінилося, і на врятчи коли не будь зміниться. Я не чекаю, що зможу почити на лаврах і тільки і знати, що приймати почесті. Я розумію, що завжди потрібно підтверджувати, що ти чогось вартий, але одна справа підтверджувати наявний статус, а інша справа доводити все з нуля.

Порівняно недавно мені запропонував роботу один мій знайомий з Києва. До речі, Київ уже підкорений неодноразово. Рази 3, а то й більше, мене звали туди на роботу. Навіть запропонував переїхати, при чому фірма готова була сплатити переїзд і зняти квартиру, але я відмовилася, під приводом того, що поки не ризикую дитину одну на довго в іншому місті залишати, а переїжджати разом з ним - це ціла справа, це в іншу школу переводитися в старших класах, музикалку кидати, спортивна секція, знову ж таки, і всі ці питання можуть спровокувати стільки біганини, що і працювати буде ніколи, але я прекрасно працюю на фрілансі не тільки з іншими містами, а й з іншими країнами.
І що ж?
Протягом 10-ти хвилин телефонної розмови, вартість моїх послуг впала в 2,5 рази. Мені пояснили, що фрилансеру їх начальство стільки не заплатить. Це при тому, що мені не потрібно оплачувати переїзд, допомагати зняти квартиру, мені не потрібно місце в офісі, обслуговування мого комп'ютера і навіть їх кава з печивом мені теж не потрібна.
І це не найгірший приклад і не найгірший варіант (добре, що не в 4).

Ні, не веб-дизайн я ненавиджу. Він так само прекрасний як і був. Але, я думаю, ви мене зрозуміли.